Поради психолога

 

Позитивне ставлення до школи

Щоб сформувати у дитини старшого дошкільного віку позитивне ставлення до школи, варто пам'ятати:

1. Розпочинайте підготовку до школи з ігор. Мова гри найбільш зрозуміла дитині, тому грайте з нею  в ігри "Чого не стало?", "Що змінилося?", "Слова-міста", "Назви одним словом", "Я знаю 5 назв квітів, посуду, меблів...".

2. Дотримуйтеся систематичності занять.  Досвід засвідчує, що 10-15 хв., відведених для занять у будні, можуть дати кращий результат, ніж година-дві на вихідних. 

3. Оцінюйте успіхи дитини. Обов'язково акцентуйте увагу на досягненнях дитини, а в разі невдач - підбадьорюйте ("Спробуємо разом, я впевнена, все вийде").

4. Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо Ви не хочете грати в певну гру чи погано себе почуваєте, краще відкладіть заняття. Ігрове спілкування маєбути цікавим та емоційно-позитивним і для дитини, і для Вас. 

5. Відвідайте з дитиною школу. Зайдіть з дитиною у школу, де скоро вона навчатиметься. Розкажіть, як цікаво та просторо там, пригадайте свої шкільні роки (позитивні моменти).

6. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі.  Ознайомте дитину з тим, що роблять під час уроку, коли  і як можна звернутися до вчителя. Підготовці дитини до школи сприятиме гра в "Школу", під час якої дитина створює певний образ як школи, так і поведінки в ній. 

7. Знайомте дитину з творами мистецтва про школу. Читайте дитині художні твори про школярів, учителів, навчання, вчіть тематичні малі жанри фольклору, переглядайте з дитиною дитячі фільми.

8. Формуйте у дитини об'єктивне уявлення про школу. Уявлення дитини про школу та навчання мають бути максимально наближеними до сучасних реалій.  Відоме перестає бути незрозумілим, т

аким, що турбує і лякає. Не ідеалізуйте школу, але й не залякуйте майбутнього школяра.

Як говорити з дітьми про коронавірус?

Психологи радять говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку вона все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше.

Якщо ви змушені звернутися до медичного закладу, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб її захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити її і себе.

Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильних звичок, щоб дати їй відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук на гру. Скажіть їй: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо їх перехитрити».

Дотримуйтесь графіка

Психологи стверджують, що під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня дитини. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Однак різка зміна графіка також може викликати у дитини стрес.

Корисно буде написати або намалювати на аркуші паперу чи стікерах докладний розпорядок дня і повісити так, щоб дитина постійно його бачила. Важливо, щоб у неї були чіткі очікування з приводу того, що буде відбуватися упродовж дня - коли буде час для ігор, читання і відпочинку.

Підтримуйте контакт з друзями і близькими

Для дитини важливо підтримувати контакт з друзями - це знизить рівень її стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви не можете відвідати особисто, але хвилюєтесь про їхнє здоров'я.

Використовуйте Skype або інші відеочати. Навчіть своїх родичів користуватися ними, якщо вони не вміють. Спілкуйтеся в месенджерах і соцмережах.

Влаштуйте танцювальну вечірку

Якщо карантин не дозволяє вам гуляти з дитиною на свіжому повітрі, влаштуйте для неї танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, - знайти в Інтернеті відповідну музику.

Дитині також сподобається, якщо ви запропонуєте їй разом підготувати декорації до вечірки. Ви можете зробити банери або плакати. Також вам можуть стати у пригоді новорічні гірлянди - вони створять святкову атмосферу.

Під час карантину використовуйте електронні пристрої з розумом

Батьки дотримуються різних думок з приводу того, чи можна дитині проводити час на карантині за екранами комп'ютерів, планшетів або телевізорів. Одні дозволяють необмежено використовувати електронні пристрої, щоб розважити її, інші - строго обмежують використання гаджетів.

Забороняти дитині користуватися гаджетами не варто, але необхідно правильно вибирати для неї контент. Підійдуть навчальні програми та канали на Youtube. Розважальні відео повинні відповідати віку дитини.

Залучайте дитину до побутових справ

Дитячі психологи стверджують, що діти старші трьох років отримують користь від того, що допомагають батькам. Чим молодша дитина, тим більше їй подобається допомагати батькам у різних домашніх справах. Вони полюбляють прати, прибирати, накривати на стіл тощо.

 

Займайтеся з дитиною хенд-мейдом

Виготовлення виробів своїми руками - хороший спосіб розважити дитину і дати їй можливість проявити свої творчі здібності. Багато батьків стверджують, що це заняття подобається дітям. Для цього можна використовувати підручні матеріали: скоч, картонні коробки з-під взуття, обрізки тканини тощо. Для цих цілей добре підходить різнобарвний обгортковий папір: діти роблять з нього колажі, сукні для ляльок і навіть стіни для фортець.

Грайте в улюблені ігри дитини

Як правило, у кожної дитини є улюблена іграшка. У когось це настільна гра, у когось - конструктори «Лего». Діти люблять створювати різні об'єкти з деталей конструктора або просто сортувати деталі за кольором. Щоб мотивувати дитину, ви можете дати їй завдання. Наприклад, можете запитати її: «Наскільки високу вежу ти можеш побудувати?»

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.

4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.

5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.

6. Запобігайте виникненню депресивних станів.                                       

7. Формуйте у дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.

8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше усміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.

9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас, як прислугу.

10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.

11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.

12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.

13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте «спекатися» її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.

14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.

15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.

16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!

17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.

18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.

19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.

20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.

21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.

22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.

23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.

24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.

25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

 

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто, коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!          

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

 

 

   

Консультація для батьків.

Виховання без насильства!

 

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Але, на жаль, часто найменше любові дістається нашим самим улюбленим людям. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми грубимо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.Дитина, яка виховується в умовах безправ'я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашій втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Караючи свою дитину фізично, батьки наївно вважають, що найкоротший шлях лежить «через сідниці», а не через очі і вуха. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і спритності, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б'ють).
Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх - справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.Вийти з ситуації, коли раптом здасться, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:


* Прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов'язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність.
* Приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший.
* Вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз'яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення.
* Не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу.
* Не пред'являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити.
* Не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок.
* Подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?
Нехай основним методом виховання буде ненасильство!

 

ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ: КІЛЬКА КОРИСНИХ ПОРАД Психолога:

Безліч людей прагне до успіху в кар'єрі та в житті, але чи можливо це при песимістичному налаштуванні та впевненості в негативному результаті? Чи зрушиться справа з мертвої точки, якщо людина заздалегідь налаштована на поразку?

Позитивне мислення - це позитивне налаштування щодо світу, до справи і до самого себе, корисна звичка, яку можна і потрібно набувати шляхом старанних тренувань. Наші думки формують наше сьогодення і наше майбутнє, і саме від того, чи будуть вони позитивними чи негативними, залежить те, як ми живемо зараз і як будемо жити завтра.

1. Припинити використовувати негативні слова. Перестаньте говорити собі, що у вас нічого не вийде, і що ви не зможете зробити що-небудь. Краще взагалі поменше вживати частку «не», замінюючи фрази з нею позитивними твердженнями. Можна взяти на озброєння ряд позитивних афірмацій, промовляючи їх про себе замість негативних думок.

2. Дякувати. Потрібно навчитися бути вдячним за все, що відбувалося і відбувається в житті, навіть якщо вам це зовсім не подобається. Будь-яка подія - це досвід, який робить людину сильнішою і мудрішою. Спробуйте кожен день знаходити і описувати, як мінімум, п'ять речей, за які ви вдячні. Це допоможе бачити не тільки негативні, а й позитивні сторони життя, не зациклюватися на чорних тонах.

3. «Мій ідеальний день». Засновник позитивної психології, американський психолог Мартін Селіґман, для розвитку позитивного мислення пропонує описати в подробицях свій ідеальний день і спробувати його прожити в реальному житті. При цьому головну увагу варто приділяти тому, що важливо має значення особисто для вас. Після того, як ви проживете цей день, потрібно ретельно проаналізувати все, що відбувалося, виділяючи все, що вдалося чи не вдалося, пережиті почуття і емоції, і те, що залишається після. Щось не вийшло? Просто сядьте і напишіть для себе новий «ідеальний день» і проживіть його. Так вашу увагу буде зосереджено на тому, чого вам насправді хочеться, а не на тому, чого хочеться уникнути. Вправа потрібно повторювати до тих пір, поки ви не будете задоволені змінами, що відбуваються.

4. «П'ять позитивних сторін». Це широко відома техніка, яка пропонує знайти п'ять позитивних сторін в будь-яких, навіть найжалюгідніших ситуаціях. Це навчить вас бачити нові можливості там, де інші бачать безвихідь. Потрібно взяти конкретну проблему, проаналізувати її і знайти п'ять вигідних для себе моментів.

5. «Укласти мир із минулим». Як довго можуть мучити людину події минулого? Здається, безкінечно. Живучи минулим, знову і знову занурюючись в нього, людина втрачає сьогодення і нічого не робить для майбутнього. Варто пробачити минулі образи і пробачити себе за помилки, залишити негатив в минулому і сконцентруватися на сьогоденні, усвідомлено проживаючи кожну дорогоцінну мить.

Мислити позитивно - зовсім не означає бути безтурботним. Це означає любити життя, з радістю приймати все, що воно дає, і бачити всі можливі шляхи для розвитку.

 

Адаптація учнів першого класу

  Що ж таке адаптація простими, зрозумілими  словами?
  Уявіть собі, що ви живете у невеликому містечку, де всіх знаєте і пов’язані давніми звичками, зв’язками. І раптом вас перевозять у зовсім інше місто, де ви нікого не знаєте.(як ви себе почуваєте?) 
 У такій самій ситуації опиняються ваші (наші) діти, коли йдуть до школи.
 Тобто зі знайомого світу родини, дитячого садка вони потрапляють у світ школи, де від них вимагають позиції учня, а замість гри пропонують систематичну розумову діяльність.
 Зрозуміло, що дітям важко адаптуватися (освоїтися, пристосуватися), попри добре ставлення вчителя та його розуміння. 
  Для кожної дитини цей процес може займати різний термін. У декого 4-7 тижнів, а в декого – декілька місяців і навіть весь перший рік. 
  Проявляється він також по різному:
Деякі школярі – дуже галасливі, кричать, невгамовно бігають на перервах, часто відволікаються на уроках;
 Інші тихенькі. Занадто сором’язливі, при будь-якій невдачі плачуть, ображаються, замикаються в собі, у них порушується сон, апетит, вони стають дуже вередливими, можуть часто скаржитися на нездужання.
Хтось легко сприймає нову соціальну ситуацію ( навчання), швидко адаптується до нових вимог школи, має добру успішність, охоче спілкуються з однолітками.
Є і такі, що взагалі не бажають іти до школи, в них немає інтересу до навчання, погано засвоюють матеріал (інколи вони агресивні). 
Отже, про тих хто легко адаптується говорити не будемо.

      Рівні адаптації до шкільного життя

1.Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; учбовий матеріал засвоює легко, глибоко і повно; вирішує складні завдання; старанний, уважно слухає вказівки і пояснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; виявляє велику цікавість до самостійної роботи;займає в класі сприятливе статусне положення. 

2. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє учбовий матеріал, якщо вчитель висловлює його детально і наочно; засвоює основний зміст учбових програм; самостійно вирішує типові завдання; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; суспільні доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

3. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи, нерідко скаржиться на здоров’я, домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; пояснювальний вчителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє цікавості; йому потрібний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку батьків і вчителя; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частину однокласників.

Рівень готовності дитини до школи
(тест для батьків)

Чи хоче ваша дитина йти до школи?
Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що довідається і їй буде цікаво вчитися?
Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що вимагає зосередженості, протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з конструктором)?
Ваша дитина у присутності незнайомих почувається вільно, не закомплексовано?
Ваша дитина вміє складати за малюнком розповіді, не коротші 5 речень?
Чи може вона розповісти напам’ять декілька віршів? 
Чи вміє змінювати іменники за числами?
Ваша дитина вміє читати складами або, що краще, цілими словами?
Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотному напрямку?
Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?
Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?
Любить малювати й розфарбовувати картинки?
Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?
Знає назви диких і домашніх тварин?
Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом «овочі» помідори, моркву, цибулю)?
Чи може ваша дитина працювати самостійно – малювати, збирати мозаїку тощо?
Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?
Результат тестування залежить від кількості позитивним відповідей («так») на питання тесту. Якщо їх:

15-18 балів – дитина цілком готова до школи;
10-14 балів – дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на зміст тих питань, на які ви відповіли «Ні». Саме він підкаже вам, над чим потрібно попрацювати;
9 та менше балів – необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує значної уваги й роботи з нею.

Режим дня учня 1 класу


   6.00 – підйом.
   6.00-6.30 – зарядка, умивання,одягання.
   6.30-7.00 – сніданок, гігієна ротової порожнини.
   7.00-7.30 – дорога до школи.
   7.30-8.10 – ранкові зустрічі.
   8.10-8.20 – ранкова гімнастика.
   8.20-8.30 – підготовка до уроку.
   8.30-13.00 – уроки.
   13.10-13.30 – обід.
   13.30-14.50 – сон.
   14.50-16.00 – гурткова та індивідуальна робота.
   16.00-16.15 – полуденок.
   16.15-17.00 – гурткова та індивідуальна робота, самостійна діяльність.
   17.00-18.00 – прогулянка.
   18.00-19.00 – вільний час.
   19.00-19.30 – вечеря.
   19.30-20.00 – вільний час, читання книг.
   20.00-20.30 – підготовка до сну.
   21.00-6.00 – сон.

 Самодіагностика для батьків

А тепер самі спробуйте перевірити, чи готова ваша дитина до навчання. Для цього дайте відповідь на запитання - чи може ваша дитина:
1. Пояснити, чого вона хоче, з допомогою слів?
2. Висловлюватись зв’язно, наприклад, «Покажи мені…»?
3. Розуміти смисл того, що їй читають, і відношення між персонажами?
4. Чітко вимовити своє ім’я?
5. Запам’ятати свою адресу та номер телефону?
6. Писати олівцем чи крейдою по паперу?
7. Намалювати картинки до придуманої історії і розповісти про них?
8. Користуватись фарбами, пластиліном, олівцями для творчого самовираження?
9. Користуватись ножицями з тупими кінцями: вирізати рівно і не поранитись?
10. Слухати і виконувати отримані вказівки?
11. Виявляти увагу, коли з нею хтось розмовляє?
12. Зосередитись хоча б на 10 хвилин, щоб виконати отримане завдання?
13. Радіти, коли їй читають вголос чи розповідають історії?
14. Позитивно оцінювати: я – людина, яка багато чого може?
15. «Підстроюватись», коли дорослі змінюють тему розмови?
16. Виявляти інтерес чи цікавість до оточуючих її предметів?
17. Ладити з іншими дітьми?

Самодіагностика для батьків.

Пропонуємо спеціальний тест для батьків, які з допомогою простих спостережень та відповідей на запитання, розроблені американським психологом Джеральдиною Чейпі, зможуть самі приблизно оцінити рівень розвитку своєї дитини.
Ключ: за кожну відповідь «майже завжди» нарахуйте собі 4 бали, «іноді» - 2 бали, «ніколи» - 0 балі

На завершення чесно і щиро дайте відповіді на наступні запитання, які допоможуть вам оцінити ваші взаємовідносини з дитиною:
1. Чи подобається вам ваш малюк?
2.Чи слухаєте ви, що говорить дитина?
3. Чи дивитесь ви на дитину, коли вона говорить?
4. Чи намагаєтесь ви створити у дитини відчуття значимості того, що вона говорить?
5. Чи виправляєте ви мову дитини?
6. Чи дозволяєте ви дитині робити помилки?
7. Чи хвалите ви дитину, обнімаєте її?
8. Чи смієтесь ви разом з дитиною?
9. Чи знаходите ви кожного дня час для читання дитині і для бесід з нею?
10. Чи граєте ви з дитиною в які-небудь ігри?
11. Чи заохочуєте ви дитину в її інтересах та захопленнях?
12. Чи є у дитини хоча б одна-дві власні книги?
13. Чи є у дитини вдома хоча б одне місце (наприклад, поличка), яке відведене лише їй?
14. Чи стараєтесь ви подати дитині приклад, читаючи газети, журнали, книги?
15. Чи обговорюєте ви з дитиною цікаве з прочитаного вами з сім’єю і з дитиною?
16. Чи стараєтесь ви сказати все за дитину, перш ніж вона встигне відкрити рот: а) в стоматолога; б) в магазині?
17. Чи дивитесь ви телевізор разом з дитиною?
18. Чи задаєте ви малюку запитання про смисл побаченого по телевізору?
19. Чи обмежуєте для дитини час перегляду телепередач?
20. Чи є в дитини можливість виявляти „міць своїх м’язів” в іграх, аби вилити свої почуття в рамках загально- прийнятої поведінки?
21. Чи здійснюєте прогулянки з малюком по околицях?
22. Чи збираєтесь повести дитину в зоопарк, музей, театр?
Отримані бали додайте. Якщо сума 88 балів – все чудово; 44 бали – непогано; менше 22 балів – варто подумати.

Спробуйте проаналізувати та оцінити


Оцінка рівня емоційного розвитку
1. Чи виглядає дитина веселою (вдома і серед друзів)?
2. Чи сформувався у дитини образ себе як людини, яка багато чого може?
3. Чи легко дитині «переключитися» при змінах в звичному розпорядку дня, перейти до розв’язання нового завдання?
4. Чи здатна дитина працювати самостійно, змагатися у виконанні завдання з іншими дітьми?

Оцінка вміння спілкуватися
1. Чи включається дитина в гру інших дітей, чи ділиться з ними?
2. Чи дотримується вона черговості, коли цього вимагає ситуація?
3. Чи здатна дитина слухати інших, не перебиваючи?

Оцінка фізичного розвитку
1. Чи добре дитина чує?
2. Чи добре дитина бачить?
3. Чи здатна дитина посидіти спокійно протягом певного часу?
4. Чи розвинена у дитини координація моторних навичок, наприклад, чи може вона грати в м’яча, стрибати, спускатись та підніматись по сходах?
5. Чи виглядає дитина бадьорою і захопленою?
6. Чи виглядає дитина здоровою, ситою та відпочилою?

Зорове розрізнення
1. Чи може дитина ідентифікувати схожі та несхожі форми? Наприклад, знайти картинку, не схожу на інші?
2. Чи може дитина розрізняти букви і короткі слова, наприклад, б – п, кіт – рік?

Зорова пам”ять і зорове сприймання
1. Чи може дитина помітити відсутність картинки, якщо йому спочатку показати серію з трьох карти- нок, а потім одну забрати?
2. Чи може дитина розкласти по порядку (в заданій послідовності) серію картинок?
3. Чи розуміє дитина, що читають зліва направо?

Оцінка пізнавального розвитку
1. Чи володіє дитина основними поняттями, наприклад: правий / лівий, великий / малий ?
2. Чи здатна дитина зрозуміти найпростіші випадки класифікації, наприклад: речі, які можуть котитись, і речі, які котитися не можуть?
3. Чи може малюк вгадати закінчення нескладної за змістом історії?
4. Чи може дитина втримати в пам”яті та виконати як мінімум три вказівки?
5. Чи може дитина назвати більшість великих та малих букв алфавіту?

Оцінка базового досвіду дитини
1. Чи доводилось дитині супроводжувати вас на пошту, в Ощадбанк, магазин?
2. Чи була дитина в бібліотеці?
3. Чи доводилось дитині бувати в зоопарку, в селі, в музеї?
4. Чи була у вас можливість регулярно читати дитині чи розповідати їй історії?
5. Чи виявляє дитина підвищений інтерес до чого-небудь, чи є у неї хобі ?

Оцінка мовленнєвого розвитку
1. Чи може дитина назвати і позначити основні предмети оточуючого середовища?
2. Чи легко дитині відповідати на запитання дорослих?
3. Чи може дитина пояснити, для чого потрібні різні речі: щітка, пилосмок, холодильник?
4. Чи може дитина пояснити, де розташовані предмети: на столі, під столом?
5. Чи зможе дитина розповісти історію, описати випадок, який з нею стався?
6. Чи чітко дитина вимовляє слова?
7. Чи правильна мова дитини з точки зору граматики?
8.Чи здатна дитина брати участь в загальній розмові, розіграти якусь ситуацію чи грати в домаш- ньому спектаклі?

Спробуйте проаналізувати та оцінити
1. Чи може дитина самостійно, без сторонньої допомоги, скласти головоломку з 15 елементів?
2. Чи може малюк інтерпретувати картинку?
3. Сформулювати головну думку, прослідкувати зв’язки?

Рівень слухових здібностей
1. Чи може дитина римувати слова?
2. Чи в змозі вона розрізняти слова, що починаються різними звуками, наприклад, ліс – ніс?
3. Чи може дитина повторити за дорослим кілька слів чи цифр?
4. Чи здатна дитина переказати історію, зберігаючи основну думку і послідовність подій?

Оцінка відношення до книг
1. Чи виникає у дитини бажання подивитись книги самостійно?
2. Чи уважно і з задоволенням вона слухає, коли їй читають вголос?
3. Чи задає дитина запитання.

   

 

Світ емоцій

психологу 2

Психолог1 Психолог2

 

Весело релаксуємо

психологу 3

Психолог3

 

Арттерапія

Психолог4

Розвиваємо пальчики

 

 Психолог6

психологу 4

Піскотерапія

 

Психолог8

 

Кріотерапія

( ігри з льдом)

Психолог9

 

 

 

Емоційні розлади у дітей

ЕНУРЕЗ

Енурез — нетримання сечі в дитини.

Причини:

  • виховні впливи, що принижують гідність дитини;
  • насильство над особистістю дитини;
  • початок відвідування дитячого садка;
  • конфліктна ситуація в родині, незгоди;
  • поява в родині другої дитини. Почуття ревнощів може призвести до реакції протесту;
  • різні типи темпераменту в матері й дитини у спілкуванні призводять до перевтоми;
  • захисна реакція — глибокий сон.

 

Як треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

  1. У жодному разі не карати й не сварити.
  2. Ніколи не дорікати.
  3. Робити вигляд, що нічого страшного не сталося.
  4. Уселяти віру в себе.
  5. Не давати замикатися на своїй проблемі.
  6. Розвивати почуття впевненості в собі.
  7. Заохочувати гратися з однолітками.
  8. Заспокоювати й підбадьорювати.
  9. Зайвий раз не демонструвати перед дитиною свою охайність.
  10. Зробити все можливе і неможливе, щоб у малюка не було комплексу неповноцінності.
  11. При народженні другої дитини дати зрозуміти, що дитину люблять так, як і раніше.
  12. При бурхливій реакції протесту використати метод ігнорування (наприклад, тобі подобається ходити мокрим — будь мокрим).
  13. Не забувати про метод заохочення (коли прокинеться сухим—зробити йому щось приємне).
  14. При нічному нетриманні сечі привчати спати на спині.
  15. Не давати пити на ніч багато рідини, дайте кілька ложок солодкого сиропу.
  16. Відгороджувати сонну дитину від сторонніх звуків і шумів.

 

Як не треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

  1. Постійно нагадувати, що малюк гірший за інших дітей.
  2. Уселяти почуття неповноцінності.
  3. Змушувати прати свої простирадла і штанці й самому розвішувати їх.
  4. Соромити й карати, особливо при сторонніх.
  5. Придушувати віру в себе.
  6. Кожним жестом підкреслювати нелюбов до малюка.
  7. Демонстративно нагадувати йому про свою охайність.
  8. При народженні другої дитини змушувати виконувати роль прислуги немовляти, не звертати на нього уваги.
  9. Давати пити перед сном багато рідини.
  10. Якщо енурез у дитини чомусь затягується, необхідне втручання фахівців: невропатолога, психіатра, психолога, уролога.

 

 

КОЛИ ДИТИНА ЗАЇКАЄТЬСЯ

Причини:

    • заїкуватість уперше може з'явитись у два роки, коли дитина бурхливо освоюєфразову мову й виражає свої думки вже не односкладово, а реченнями, для складання яких вона має робити паузи, щоб дібрати необхідні слова;
    • у три роки причина заїкуватості — вразливість дитини, підвищена емоційність;
    • приводом для заїкуватості може бути «боротьба» з упертістю, коли батьки мріють переробити маля;
    • розлука з мамою, коли малюка оформляють у дитячий садок, і він боїться, що мама його залишить;
    • коли в будинку з'являється друга дитина, а перша мріє повернути увагу батьків, змусити їх, як і колись, турбуватися про неї;
    • коли батьки самі в дитинстві були заїкуваті, якщо вони невиразно й дуже швидко говорять так, що маля не встигає за їхнім темпом мовлення;
    • коли дитина замкнута й сором'язлива у спілкуванні, а батьки ходять із нею весь час у гості.

 

Як треба поводитися з дитиною, яка почала заїкатися?

  1. Узяти себе в руки й не панікувати.
  2. Спробувати розібратися в причинах дефекту.
  3. Ліквідувати їх
  4. Створити вдома спокійну обстановку.
  5. Не сваритися при дитині й не конфліктувати.
  6. Оберігати малюка від бурхливих емоцій.
  7. Виключити гучні крики та дитячі компанії.
  8. Зменшити інтелектуальне навантаження.
  9. Допомогти позбутися страхів.
  10. Сформувати впевненість у собі.
  11. Знайти тактику правильного виховання.
  12. У сім'ї має бути єдиний стиль виховання.
  13. При народженні другої дитини приділяти первістку максимум уваги.
  14. Навчити малюка правильно спілкуватися.
  15. Почекати з оформленням у дитячий садок.
  16. Послабити нервове напруження.
  17. Відволікати його від мовного дефекту й не фіксувати на цьому уваги.
  18. Говорити в присутності дитини повільно й тихо.
  19. Підвищувати загальну опірність його організму для профілактики різних захворювань.

 

Як не треба поводитися з дитиною, яка заїкається?

  1. Підкреслювати занепокоєння.
  2. Акцентувати увагу на дефекті й у присутності дитини жаліти її.
  3. Панікувати.
  4. Змушувати по декілька разів правильно вимовляти слова.
  5. Передражнювати дитину.
  6. Постійно залучати до бесід і розмов.
  7. Заохочувати гучні товариства.
  8. Сваритися, конфліктувати.
  9. Лякати.
  10. Збільшувати інтелектуальне навантаження.
  11. Пам'ятайте, що термін звільнення від заїкуватості багато в чому залежить від вас.

 

АУТИЧНА ДИТИНА

Аутична дитина — дитина з порушенням спілкування («аутизм» — занурення в себе).

Коли ви бачите, що ваша дитина віддає перевагу самотності й уникає будь-якого спілкування, коли вона немов одурманена й дотримується ритуалів у кожній дрібниці; коли її візитною карткою є незграбність; коли, швидко все схоплюючи, дитина не може реалізувати свої здібності; коли вона говорить із пелюшок, як дорослий, або белькоче, ніби мала дитина, причому все це відбувається не в екстремальних ситуаціях, а постійно, то в цих випадках необхідно терміново звернутися до психіатра.

 

Як треба поводитися з аутичною дитиною?

  1. Намагатися викликати в дитини потребу емоційного спілкування й навчити відчувати радість від нього.
  2. Установити особливий, теплий емоційний контакт із малюком.
  3. Дозувати своє спілкування з ним.
  4. Не залишати на самоті із самим собою.
  5. Шукати дитині друзів.
  6. Уселяти впевненість у собі.
  7. Намагатися змусити малюка застосувати свої здібності.
  8. Допомогти здобути побутові навички й навички самообслуговування.
  9. Зацікавити грою і навчити гратися іграшками в рольові ігри.
  10. Шукати шляхи, які допоможуть розвивати мовлення дитини, наблизивши її до вікового.
  11. Учити замінювати монологи діалогами.
  12. Визначити причини страхів і ліквідувати їх раз і назавжди.
  13. Підбадьорювати дитину, коли вона відчуває страх.
  14. Придумувати ігри, в яких дитина тріумфувала б над страхом.
  15. Не говорити в присутності малюка про вчинки, що вас дратують.
  16. Намагатися симптоми або ознаки агресії перевести у фрагмент гри, переключивши увагу дитини на інші дії.
  17. Не руйнувати ритуали, а повністю опиратися на них, прагнучи допомогти дитині, тому що зазвичай лише завдяки їм ваше маля здатне пристосуватися до дійсності.
  18. Дозувати все нове в розумних межах.
  19. Прагнути зробити свою діяльність із малям цілеспрямованою і своєчасною.
  20. Проконсультуватись у психоневролога.

 

Як не треба поводитися з аутичною дитиною?

  1. Блокувати емоційний контакт із нею.
  2. Не надавати малюку уваги, заохочувати його усамітнення.
  3. Пустити розвиток дитини на самоплив.
  4. Спілкуватися з малюком до повної його знемоги.
  5. Насильно змушувати дитину спілкуватися з незнайомими людьми.
  6. Критикувати.
  7. Усе робити замість дитини, не формуючи навички самообслуговування.
  8. Не залучати до гри.
  9. Звалювати на дитину все нове і незнайоме їй.
  10. Глузувати з неправильної вимови або неправильного вживання слів у мові.
  11. Навмисно лякати.
  12. Сприяти агресії.
  13. Карати за ритуали у поводженні дитини.
  14. На звертати уваги на дивну поведінку і не радитися з приводу цього з лікарем.

 

 

СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

Сором'язливість — засіб захисту. Щоб вижити, потрібно сховатись, як равлик, у сором'язливість: «Я не такий, як усі. Я — найгірший».

Причини:

    • коли батьки культивують відчуття залежності від дитини, у всьому підкреслюючи свою перевагу;
    • коли батьки спеціально провокують у дитини тривогу перед звичайною життєвоюситуацією;
    • коли батьки помічають у дитини тільки недоліки.

 

Як треба поводитися батькам із сором'язливою дитиною?

  1. Бути дуже делікатними з нею.
  2. Не використовувати авторитарний метод виховання.
  3. Не перетворювати дитину в Попелюшку.
  4. Усе робити так, щоб дитина почувалася захищеною і незалежною.
  5. Зменшувати тривогу.
  6. Підвищувати рівень її самооцінки.
  7. Учити самоповаги.
  8. Хвалити її й робити компліменти.
  9. Формувати впевненість у собі.
  10. Любити.
  11. Допомогти їй знайти те, у чому вона перевершувала б однолітків.
  12. Учити йти на ризик.
  13. Формувати навички спілкування.
  14. Заохочувати ігри з однолітками.
  15. Допомогти знайти друга-захисника.
  16. Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з виглядом інших.
  17. Не критикувати вголос її інтелектуальні здібності.
  18. Не створювати такі ситуації, в яких малюк почувався б неповноцінним і був об'єктом жартів та глузувань.
  19. Дитина має відчувати, що вона неповторна.
  20. Бути ніжними з нею.
  21. Співчувати.
  22. Підтримувати.
  23. Зробити так, щоб довіра з'єднала вас і вашу дитину.

 

Як не треба поводитися із сором'язливою дитиною?

  1. Культивувати в дитині комплекс неповноцінності й сором'язливість.
  2. Критикувати фізичні недоліки та розум дитини.
  3. Висміювати дитину в присутності інших.
  4. Не дозволяти гратися з дітьми й ізолювати від однолітків.
  5. Провокувати тривожність.
  6. Підкреслювати незахищеність і залежність від вас.
  7. Критикувати за сором'язливість.
 

 

Чи можна класти дворічну дитину із собою в ліжко, якщо серед ночі вона прийде у спальню батьків?

Певно, що в ночі найлегше вчинити саме так. Але дуже скоро батькам стане зрозуміло, що цього робити не треба, тому що малюк почне звикати спати тільки в їхньому ліжку. Це створює незручності для батьків. Більшість фахівців вважають, що це дуже шкідливо і для дитини. Тому необхідно швидко, твердо та впевнено відводити дитину назад у її постіль. Не варто навіть залишатися з нею у кімнаті. Іноді можна затриматись на кілька хвилин, але в жодному разі не лягати в ліжко малюка, навіть, якщо воно просторе.

Дитині до трьох років краще спати в огородженому дитячому ліжечку.

 

Як навчити дитину спілкуватися з однолітками?

 

Формуючи в малюка прагнення до спілкування, батьки мають заохочувати навіть найнезначніші його спроби гратися з однолітками.

Якщо двоє малюків намагаються обмінятися іграшками, можна схвалити це: «Толя погрався і віддав Володі. Молодець!»

Грається дитина сама але поруч з іншими. Це також можна відзначити: вона навчилася не заважати, покладений початок поваги до справ оточуючих. Дорослий скаже: «Добре грався, не заважав нікому».

Маленьких дітей, які ще не вміють домовлятися між собою, слід спонукати до об’єднання з іншими малятами. Наприклад: «Запропонуй цій дівчинці свій совочок, хай пограється поруч із тобою», «Запитай, як звуть цього хлопчика, і пограйся з ним в м’ячика», «Запроси Павлика разом подивитися малюнки в книзі», «Сідай поруч зі мною, я розповім Вірі, Маринці і тобі цікаву казочку».

 

Як привчити малюка прибирати іграшки після завершення гри?

Коли заняття або гра закінчені, від дітей дійсно, вимагається вміння прибрати все, із чим вони займалися. Це найважчий і не зовсім приємний обов’язок, який не завжди співпадає з настроєм дитини.

Малюкам необхідно постійно нагадувати і показувати, як і де слід класти іграшки. Іноді дитина, підкоряючись цій вимозі, виконує її формально, недбало. Наприклад, ставить пірамідки на місце, але вони не складені як належить, кільця нанизані не послідовно.

Подібні дрібниці слід відзначити і попросити навести лад. Показати, як це зробити, або запропонувати: «Давай разом приберемо». Іноді на допомогу варто підключити старшого брата чи сестру.

 

Як виховати в дитині дбайливість, бережливе ставлення до речей?

 

Навчаючи малят діям з предметами, поясніть, що іграшки, посібники, речі тоді лише слугують довго, якщо з ними поводяться акуратно: «Кубики після гри складають у коробок, інакше картинки на них затруться, відклеяться і ними не можна буде гратися». Покажіть: «Ось так їх вкладають – рівненькими рядочками, щільно прикладаючи один до одного. Бачиш, тепер кришка коробка вільно закривається, і він залишиться цілим, а кубики не розгубляться».

Допомагаючи дитині роздягатися, поясніть: «Речі складають акуратно, ось так: спочатку капці – їх постав біля ліжка, потім сорочку, колготи. Усе це акуратно повісь на стільчик. Тобі зручно буде одягатися в ранці, бо все вже напоготові, ніщо не зімнеться, бери та одягай!» Якщо дитина розуміє мету своїх дій, вона швидше засвоює вимоги, у неї легше формуються навички охайності.

 

Чи можна подолати жадібність дитини?

 

Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається лише за певних ситуацій, то батькам цілком під силу допомогти дитині подолати цю рису характеру назавжди.

Для початку розкажіть малюкові, що почуває людина, із якою він не бажає ділитися. Наприклад, ви помітили, що інша дитина зацікавлено дивиться на гарну ляльку, яку тримає в руках ваша донька.

Намагайтеся перемкнути увагу своєї дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін на певний час. Ви побачите, що поступово ваша дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла когось порадувати.

Обов’язково кажіть дитині і демонструйте, як ви задоволені і горді за неї, якщо вона поділиться із кимсь яблуком, іграшкою. Чим частіше ви будете заохочувати малюка ділитися з оточуючими і хвалити його за вияв щедрості, тим охочіше він буде радувати своєю увагою вас, інших близьких людей та своїх друзів.

 

Чи обов’язково для дитини дотримуватися певного режиму дня?

 

Режим – точно встановлений порядок дня – не вигадка фахівців. У його основі – багатовікове спостереження за розвитком природи та фізіологічними процесами людини. На цій основі фізіологи, гігієністи педагоги розробили науково – обгрунтовані рекомендації з організації життя людини, з розумної зміни видів її діяльності.

Дитині встановлюють постійний режим дня, якого потрібно постійно дотримуватися. Це сприяє її правильному розвитку ,привчає до дисципліни, формує уявлення про обов’язки.

На науковій основі доведено, що прийом їжі, вкладання спати, прогулянки, ігри – усе це сприяє зросту ,зміцненню здоров’я та врівноваженому психологічному стану дитини.

 

   

Ваш син чи донька питає: «А ти колись помреш?».

Ви ніяковієте і думаєте: «Чи в такому віці він зрозуміє мою відповідь?

Як говорити з дитиною про смерть?».

 

ЩО ВАМ ВАРТО ЗНАТИ

Діти задумуються про смерть. Іноді вони навіть бавляться в ігри, в яких хтось з учасників вдає, що помер. Тому не варто вважати смерть забороненою темою. Будьте готові відповісти на будь-які запитання дитини про це. Якщо час від часу ви відверто обговорюватимете з дитиною питання смерті, то цим допоможете їй навчитися давати собі раду зі смертю близької людини.

Розмови про смерть не викличуть у дитини моторошних думок. Навпаки, вони допоможуть їй розвіяти страх. Однак вам, можливо, доведеться виправити її неправильні погляди. Приміром, на думку деяких експертів, багато дітей віком до 6 років не вважають, що смерть — це дійсно кінець життя. У своїх іграх дитина «помирає», а вже за мить «оживає».

Підростаючи, діти починають розуміти, що смерть — це не гра. Тож у них можуть з’являтися запитання, тривоги й навіть страх, особливо якщо помирає хтось із близьких їм людей. Ось чому дуже важливо обговорювати з дітьми цю тему. У дитини може розвинутись тривожний стан, пов’язаний зі смертю, якщо вона відчуває, що вдома на цю тему говорити не можна.

Вам не треба надміру хвилюватися про те, що сказати. За даними одного опитування, діти прагнуть «чути правду, сказану делікатно». Будьте певні: дитина зазвичай не ставитиме запитання, якщо вона не готова почути на нього відповідь.

ЩО ВАМ РОБИТИ

При нагоді розмовляйте з дитиною про смерть. Якщо дитина побачить на землі мертву пташку або якщо помре її домашній улюбленець, за допомогою простих запитань заохотьте її поговорити про це. Наприклад, ви могли б запитати: «Чи мертві тварини страждають? Чи вони відчувають холод або голод? Як зрозуміти, що тварина або людина мертва?»

Не приховуйте правди. Коли помирає хтось із ваших знайомих або родичів, не вживайте фраз на зразок: «Він пішов від нас». Це лише вводить в оману, бо ваша дитина може подумати, що померлий скоро повернеться. Натомість говоріть прямо і простими словами. Приміром, ви могли б сказати: «Коли бабуся померла, її тіло перестало працювати. Ми не можемо говорити з нею, але ніколи її не забудемо».

Малі діти можуть думати, що смерть є заразною. Тож запевніть їх, що їм ніщо не загрожує. Заспокоюйте свою дитину. Вона може думати, що хтось помер через її вчинки або думки. Замість того щоб просто казати дитині, що вона не винна в тому, що сталося, ви могли б запитати: «Чому ти думаєш, що це твоя вина?». Уважно вислухайте дитину і не легковажте її почуттями.

Заохочуйте дитину до розмови. Не бійтесь говорити про близьких людей, які померли, в тому числі про родичів, яких дитина ніколи не бачила. Ви можете з теплотою згадувати дядька, тітку або дідуся чи бабусю і розповідати кумедні випадки з їхнього життя. Не уникайте розмов про цих людей. Так ви допомагаєте дитині зрозуміти, що їй теж не треба боятися говорити чи думати про них. Водночас не змушуйте дитину до розмови. Поговорити про це можна і пізніше, коли ви відчуєте, що дитина готова до цього.

   

Більше статей...

Сторінка 1 з 2